Які жанрові, сюжетні та композиційні особливості роману пантелеймона куліша "чорна рада " дуже потрібно )

Зеленіє трава,

Цвіркотять горобці,

Пух тополь покрива,

Тонких гілок кінці.

Да,тому що він відомий в усьому світі(це все що знаю!)

В истории украинского народа, его духовно-культурному развитию особая роль принадлежит монастырям.

Монастыри - это религиозные общины монахов или монахинь, с принадлежащими им землями и капиталами составляли церковно-хазяйственные организации. Зависимости от условий исторических, правних и экономических, монастыри разделялись относительно своих прав и подчиненности на: Лавры (в Украине - Киево-Печерская, Святогорская и Почаевская), ставропигийные монастыри, зависящие от самой церковной власти, кафедральные( подчиненные епархиальном епископу), самоуправно и приписаны к другим, больших монастырей(скиты и скитикы, "пустыне"). На территории монастырей, кроме церковных и жилых домов, были еще различные административно-хозяйственные строения, мастерские, школы, типографии.

Среди национальных святынь Украины почетное место занимают монастыри Крыма, Западной Украины, а также Киево-Печерская Лавра, которая славится своей красотой и до сегодняшнего времени.

Интересным и древнейшим пещерным культовым комплексом Крыма является Качи-Кальон, расположен возле села Передущелинне в 8 км. от Бахчисарая. Неподалеку Мангупа есть еще два средневековые монастыри: монастырь Шулдан, находится в ущелье перед с. Терновка, а также значительный по размерам пещерный монастырский комплекс Челтер, за с.Терновка. В Крыму сохранилась также одна из армянских святынь - это монастырь Сурб-Хач, расположенный недалеко от городка Старый Крым.

В Западной Украине сохранилось значительное количество исторических монастырских комплексов. К наиболее духовных памятников Западной Украине относятся следующие монастыри: Креховский, Уневський, Лаврский во Львовской области, Гошевский и Манявский скит в Ивано-Франковской области, Почаевская Лавра в Тернопольской области и другие. Наибольшей безосновательной вреда этим национальным святыням нанесла коммуно-большевистская власть, но на сегодняшний время все они возрождаются и становятся важными центрами религии.

Їх називали ТОРЕОДОРАМИ З ВАСЮКІВКИ,МАЛІ БЕШКЕТНИКИВони були любителі пригод

символ материнської любові, відданості, мрії.

Тут написано про поезiю Каменярi

ТВІРОПИС ПАМ’ЯТОК ІСТОРІЇ І КУЛЬТУРИ

ПАМ’ЯТНИК КОБЗАРЕВІ
План
І. Особливі ознаки Харкова.
ІІ. Пам’ятник на центральній вулиці.
1. Усі алеї ведуть до Кобзаря.
2. Вдивімося в обличчя великої людини.
3. Постаті, знайомі з дитинства.
4. Автори пам’ятника виконали своє завдання.
ІІІ. Пам’ятник Т. Г. Шевченкові — невід’ємна частина Харкова.

Найголовнішою ознакою мого трудового міста є його архітекту
ра. У минулому столітті центр Харкова уособлював розкіш та інди
відуальність, у тридцяті роки нашого століття — простоту і монумен
талізм пролетарської епохи. Але є у Харкова особливі ознаки — місця,
які уособлюють його самобутність: Держпром, «Дзеркальна течія»,
пам’ятник Кобзареві.
Особливо шанують харків’яни пам’ятник Тарасові Григоровичу Шев
ченку. Його встановлено в міському парку на вулиці Сумській. У минулі
роки парк належав університету, він так і називався університетським са
дом, а тепер він має ім’я Великого Кобзаря.
Пам’ятник розміщенний так вдало, що його видно з кожної алеї. До
того ж, шістнадцять фігур, які оточують постать Шевченка, розташовані
по спіралі навколо центрального пілона. Вони краще простежуються з бо
кових алей.
Постать Шевченка видно здалеку, вона гігантських розмірів, близько
шести метрів, тому перехожі мають змогу вдивитися в обличчя видатно
го поета. Скульптор так вдало передав риси його зовнішності, що, здаєть
ся, можна уявити його вдачу: сміливість, допитливість, рішучість. Від усієї
постаті віє бунтарством і непримиренністю.
Усі шістнадцять фігур, розташовані навколо трикутного граніт
ного пілона, здаються удвічі меншими за Кобзаря, проте теж добре
простежуються. Особливо мене вражає жінка з немовлям на руках —
Катерина. Оскільки цей пам’ятник я знаю з дитинства, то не уявляю
Катерину іншою. Навіть читаючи твір, я бачу її саме такою, як на па
м’ятнику. А далі, герої Шевченкових творів — гайдамаки, навіть по
вержені (одна постать лежача) вони дужі і вражаючі, бо вони — борці
за волю. І козакзапорожець, і миколаївський рекрут, і селяни пока
зані закутими, але нескореними.
Усі інші образи — уособлення більш пізньої доби — доби революцій
і пореволюційних перетворень. І лише одна постать може бути уособ
ленням усіх часів, це постать дівчини з книгою. Хоча в ній добре вга
дується епоха років тридцятих, проте я вважаю її сучасною, бо нинішній
молоді теж властивий потяг до знань, а Харків вважається

як приклад можна розцінювати  роман Олеся Гончара " Собор". Собор, зображений у романі, мабуть, найбільше схожий до козацької дерев'яної церкви уНовомосковську, яку, за легендою, в одну ніч побачив і зробив її макет з комишин Яків Погребняк з Нової Водолаги. Також прототипом міг служити і Дніпропетровський собор, споруджений приблизно у ті ж роки.  ось фрагмент опису собору з цього твору : 

Надто коли починає розповідати їй про той загадковий, білосніжний Тадж-Махал, що в одному місці оздоблений чорним каменем і той камінь співає. Не кожен почує те диво, але коли вслухатися добре — справді, ледве чутно співає: так вміло той камінь поставлено давніми індійськими майстрами. І досі таємницю їхню не розгадано: чому ж він співа? І вже обоє вслухаються мимоволі і в свій собор, що височить на майдані, тане верхами в сутіні неба, — часом чи не заспіває він теж, тихо, віддалено? Мовчить собор.

Не видно облупленості, іржі на банях, ніч скрадає на ньому всі травми часу.

Навколо вирують пристрасті, ламаються списи в щоденних баталіях, що їх ведуть будівничі з браконьєрами, а вій стоїть, думає свою одвічну думу. Про що вона? Все тут проходило перед ним, як перед свідком і перед суддею. Ще, здається, недавно рипіли гарби повз нього з снопами, клекотіла революція на цьому майдані соборному, дзвони калатали на сполох, кликали на сходки, на пожежі, то радісно, то тривожно будили передмістя, б'ючи пудовими язиками свою литу, з домішкою срібла мідь... Поглядом болю і туги востаннє дивилися на нього розширені очі дівчат-полонянок, коли їх тисячами гнали мимо собору в Німеччину. Ридання чув, і крики надій, і залізні гуркоти війни, і її, ще страшнішу тишу... Тепер велосипеди нічних змін нечутно обтікають його щодня і щоночі.

Все він бачить і бачив усе. Ярмарки вирували круг нього, яскраво гомоніли, бурунили, буйно сміялись червоним, сивіли шапками, саньми красувались в різьблених оздобах... Чи так уже воно й вищезло усе? Чи береже він у собі відгомін життя невмирущого, мигтіння списів запорозьких, різноголосся ярмаркового люду, жарти циганські, чвари прасолів, іржання коней продано-ображених, лоскітний сміх шинкарок щасливих, нічні шепоти закоханих, зоряні обійми й зачаття?.. Повен, повен всього! Темрявою ночі окутаний, зірок дістає шоломами своїх бань крутолобих. А сталь у печах клекоче, і коли плавку дають, шлак за Дніпром виливають, і все небо виповнюється загравною повінню, так що вершечки садків висвітяться карбовано, видні до кожного листочка, — в такий час од світла заводів враз вирине з темряви ночі й собор. І доки багряніє, дихає небо по всьому Наддніпров’ю, стоїть серед заводського селища весь освітлений, парусно-повний і чистий, як тоді у минувшині, коли вперше тут виник, вичарувався з душі своїх мудрих і дужих майстрів.