Григорій Тютюнник Дивак.1. 3. Перекажіть епізод, у якому Матильда Петрівна поставила двійку хлопчику від імені вчительки.

Проблема важкої долі жінки-кріпачки, яка вимушена була все своє життя страждати і приховувати  своє материнство.

Риторичні оклики: «Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!»; «Поглянув я на ягня — не мої ягнята!»; «Обернувся я на хати — нема в мене хати!»; «Не дав мені бог нічого!»; «І хлинули сльози, тяжкі сльози!»; «…лани, гаї, сади!».

Риторичні запитання: «…чи так мені чого було?»; «…чого так весело було?».

Порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє».

Метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо помарніло».

Епітети: «небо голубеє»; «тяжкі сльози», “господнє небо”

Тема – зображення важкого життя простого українського люду, беззахисність існування в умовах тогочасного суспільного ладу.
Ідея – засудження дій тогочасної владної верхівки, яка байдужа до долі простих людей, чинить безчинства та перешкоду їхньому по-своєму щасливому і повноцінному життю.

Її освоювали португальці ,іспанці , нормани, англійці . Географічні об'єкти названі на честь першовідкривачей:

Берингова протока , Гудзонова затока

Вадим- цікавий , проклятий , незвичайний;

Сніжана - схожа за характером на Софійку, вередлива , кохана;

Ірунчик - нецікава , любить гроші , пихата ;

Софійка - смілива, слухняна , поважає старших ;

Сашко- добрий ,скромний, в майбутньому власник ресторану

Заклик-Рефрен «Відкрити двері» вказує на пристрасне бажання, прагнення, прийняття, сильну потребу, тягу до революції-нареченій. Його повторюваність є різновидом навіювання, створення мимовільного, асоціативного відчуття зображуваного. Комплексно ландшафт виглядає так. У церкві (вказівка на «хорали» - рід релігійних співів латинською мовою в католицьких і протестантських церквах) перед вівтарем стоїть молодий, який пристрасно чекає свою наречену для здійснення шлюбної церемонії. Молодий або хтось інший (той же автор) закликає відчинити двері храму, оскільки наречена з'явилася, стоїть за дверима і готова підійти до молодого. В очікуванні молодий всі завмирає на найвищій точці напруги, і в першу чергу завмирає молодий («Очі, серце...Сталі»).

Наречена з'являється, і жахливих наслідків її появи є горобина ніч (літня грозова ніч - символ грозного наростання чого-те, тривоги, втрати і смерті), закривавлені шляху (образ кривавої весілля, весілля крові нагадує створену приблизно в цей же час п'єсу «Криваве весілля» іспанського поета і драматурга Федеріко Гарсіа Лорки, в якій в ході весілля це свято також перетворюється в страшну різанину) і незвичайний дощ, який йде... невыплаканными сльозами (сльози - символ плачу, скарги і втрати, тим паче невиплакані - ті, які ще мають виплакатися або і зовсім невиплакані) і тисячами (наприклад, в контексті Біблії це слово вказує на події кінця світу і Божого суду). Отже, граничний идеализирование революції 1920-х в лірику Тичини об'єднано з визнанням катастрофічності її наслідків для української нації.

Новела  "Камінний хрест" цілком присвячена темі еміграції. У ній письменник розкрив ті причини, що гнали бідняків у чужі невідомі краї.

Іван Дідух наймитував, потім 10 років відбув у війську, а коли повернувся на село, батько й мати вже померли, лишивши йому завалену хату та букатку горба. Він почав господарювати на цьому горбі. Вік свій збув бідняк на тім горбі, а не вибився з нужди. Сини не хотіли лишатися після нього наймитами, вимагали "завезти" їх до землі та дати хліба. "Два роки нічого в хаті не говорили, лиш Канада та й Канада..." Спродавши усе, старий їде шукати землі й хліба, а жінці каже, що везе її в далеку могилу, що вже на горбі поставив собі і їй кам'яний хрест. Не зазнавши щастя тут, Дідух не сподівався знайти його й на чужині.

Влучно автор розповів про той хрест, бо саме хрест можна ставити на житті людським, такому важкому і невдячному, як у Івана. Чужина для нього — смертний кінець тяжкої долі.

Так влучно і точно Стефанику вдалося передати внутрішній біль героя тільки тому, що він був нерозривно пов'язаний зі своїм народом, писав картини з життя, переймався цими проблемами з великим переживанням за подальшу долю кожного селянина.

спрятавшись

                                      В. Симоненко Ти знаеш що ти дюдина

Тема: роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути покохати, зробити добрі справи.

 Ідея: заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити.

Основна думка: людина — велике створення на землі, вмій з гордістю носити це ім’я, кожна людина неповторна.

Проблематика твору.

людина і суспільство (призначення людини на землі);

індивідуальність кожної людини.

швидкоплинність часу і життя.

Художні особливості поезії.

Повтори:

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Риторичні запитання:

«Ти знаєш, що ти — людина?»

«Ти знаєш про це чи ні?»

Риторичний оклик: «Гляди ж не проспи!»

Епітети: «люди добрі, ласкаві, злі», «усмішка, мука єдина».